Актори (початок)

Актори (початок)

“قطعة من “الممثلين

نزار قباني

1

З тих пір як в наше місто завезли ідеї,
Клішовані, немов підкови,
І заокруглені, немов підкови,
То може кожен боягуз підняти навмання рушницю
Та спопелити іншого.

З тих пір як наше місто повели ясиром
Прямісінько до пастки, як щурів,
Передовиці всіх газет – це некрологи,
Розвішані по стінах установ.
І помирає все навкруг.
І помирає все навкруг.
Вода й рослина. Колір, звук.
Дерева емігрують із коріння,
Та координати в паніці біжать самі від себе.
Й людині настає кінець.

2

З тих пір як в місто завезли слова,
Гашиш забороняє нам закони.
І роздуми стають подобою борделю,
Що в ньому содомія й опіумний чад,
Й закон дорогу простилає злочину.

З тих пір як завітали в наше місто люди,
Вони зійшлись в ватаги жаб сліпих,
Вони не повстають і не жаліються.
І плакати не плачуть, не співають
Та не живуть, але й не помирають.
Ліси палають, їх плоди, а разом з ними – діти-квіти.
Принижені права громадянина
До рівня прав кухонних тарганів.

переклад ukranistani

Advertisements

Коли не відпускає божевілля

Коли не відпускає божевілля

شعر أدونيس

Я пильную за нею,
З підвіконня нового будинку,
Поміж цегли його, що не спить,
Та і я іще спати не хочу.
Немов зачарований хлопчик
Чаклункою, й вірить
Що наша історія – в персні у жінки у морі,
Русалоньки, що прийде, коли згасне
Вогонь, палаючий у пічці,
Й розтане ніч від її суму,
Попіл якого тліє у горнилі.
Я бачу цю історію на стягах чорних,
Вона іде, немов солдат розгромленого полку.
Я не писав про дати, бо живу
В теплі біля вогню,  у ніжності,
В зполум’янілій революції,
У чарах її пор іскристих,
Що створювали світ новий,
Де Батьківщина – блискавка у мороці
Давно минулого вже часу… .

переклад: ukranistani

art: Imranovi (CNN Arts section)

Ліхтар у дверях Аллаха

Ліхтар у дверях Аллаха

Смерть і ліхтар

аль- Байяті

1

Твій крик – лісорубська сокира
В глибокому лісі із мови,
Що її не займали.
Він був королем легендарним,
що правив у царстві таємного розуму, У землях поганських,
Де музика й магія чорна,
І секс, революція й смерть.
Маска легенди з обличчям блідим
Стоїть за вікном його літнього замку.
Й ассирійські його колісниці виринають з-під спалених башт.
Твої крики – це голос пророка, що плаче в розвалинах стін
Де з ним поруч народ,
Побитий, ошуканий.

Ті крики – це червона блискавка,
Що запалила пристрастю серця домашніх господарок.
На дні забутого колодязя твої гукання
Були моїми, і видирався я на стіни
наземних міст,
Подорожуючи під снігом
В зв’язку тісному з смертю,
Де грає музика, любов вирує
І революція іде.
І Бог десь поруч.

2

Мова легенди
Живе в сокирі лісоруба
десь глибоко у лісі мови,
Що не займав її ніхто.
Чому ж пішов з життя король наш лісоруб?

3

Загинув осередок диких квітів
І світла пересохло джерело
У стін розвалинах латаття колісниці
Що воювала за Ассирію колись.

4

Коли ти кричиш – так само і я.
За що ми б’ємося на цих перегонах?
І моя доля перша – чи, може, твоя
В змаганнях, де приз – це утома.

5

Коли переді мною римлянин стояв,
То поруч з ним – його невиразна подоба.
Бувало так: схилявся я до самогубного меча,
Що схований лежав під снігом.
І після того як зайшла полярна зірка,
Позаду знаки зодіаку залишивши,
Чому утік із поля бою Сейф ад-Дауля?

6

І ось я, голий, як гола синя пустеля над нами.
Сумний, як циганський кінь.
Та вирує вогонь усередині.

7

Моя Батьківщина – вигнання.
Моє вигнання – це слова.

8

Моє буття – це фігура із мови,
Яку не займав ще ніхто.

9

Моя мова – ліхтар у дверях Аллаха.

10

Подорожую я під снігом,
Проводжу під землею я зв’язок
З самою смертю.

11

Гей ви, полярні дерева!
Гей, голос пророка, що плаче!
О, громе, що розриває застінки зернят у землі вогнем чудотворним!
Чому легендарний король-лісоруб
Залишив безглуздя лісне на поталу вогню?
Чому полишили поети траншеї?
Чому відступив Сейф ад-Дауля?..

А римляни стоять переді мною,
І їх подоби тінями стоять.
Шукаю я меча для самогубства,
Полярна зірка в небі мерехтить.
І я гукаю свою світлу мову,
Що у дверях в Аллаха все горить.
Моя життя кипить в мене в долоні
Ескізи слів стають немов живі,
Візьми нарешті свій вінок терновий,
Візьми закруглений мій меч,
Візьми верблюдицю похідну,
З мого волосся – краплі дощові.
І соняшник просій у борозні
Моїй, де ще живе дитинство,
Любов, книжки мої і смерть.
І голос мій залишиться палати
Понад дверима в рай,
Де досі Бог живе.

переклад ukranistani

Останній подих арабського світу

Останній подих арабського світу

أنا واحد من ملوك النهاية

محمود درويش

Я перший з останніх царів.
Сідлаю коня свого в зиму останню.
Я останній подих арабського світу.

Не окину я поглядом більше дахи, що прикрашені миртом.
Навколо себе не дивлюсь й не бачу очей,
Що дивились, як я
Передав  жіночу красу
В босих цяточках світла,
Слова висікаючи з мармуру.

Не дивлюся на місяць,
Щоб не бачити в білому світлі
Секрети Гранади,
Кожне їх тіло.

Не дивлюся у тінь,
Бо не хочу побачить я того,
Хто ім’я моє тягне на спині,
І біжить десь позаду.
Забери це ім’я ти у мене:
Продаю за срібняк з тополиного пуху.

Не палю за собою мости, бо
Пам’ятаю себе, що крокує землею.
А на цій Землі вже нема де ходити,
З тих пір як розтрощився час,
Друзка за друзкою.

Не кохаю нікого, натомість
Розмовляю з водою дзеркал,
Як з давніми друзями.
За умовами миру, що я підписав,
Кохання не зможе за мене вступитись.

Не залишилось в мене «тепер»,
Бо йду завше «завтра» обабіч «учора».

Ти пізнаєш Кастилію
За короною над мінаретами.
Я вже чую дзенькіт ключів
За дверима у вік золотий.
З-за них я гукаю тебе.

Чи закрию я двері у небо назавжди
Та випущу подих арабського світу останній?

М. Дарвіш

переклад: ukranistani

Black guillotine

Black guillotine

“قطعة من “الممثلون

نزار قباني

The actors by Nizar Qabbani (excerpt)

Ever since there is a rule of law in our city
The pirates anchor ships in our ports
While people hide themselves under their beds
Mortified by terror and depression.
Ever since the tears were shed in our city
Those heavy tears that eyelids cannot hold,
Around us everything falls down:
The sun, the stars, the mountains,
The valleys,  night and day,
the sea, the shore, the God, the man.

Ever since the helmets occupied the city
They act like Gods and
Issue orders to their slaves,
And make them satisfy all whims they have.
They squash, they grind, they kill and banish slaves
Who’re owned exclusively by them.

Ever since authority became a kind of prostitution
And our history is turned into a mopping rag,
Since then they change ideas oftentimes like shoes.

Ever since the wind blows solely by decree of Sultan
And grains of wheat in our fields
Don’t sprout if there is no decree.
And drops of water that we drink
Come only by decree of His,
Whole nation has become
A cattle fed in Sultan’s pen,
Our children choke to death in mothers’ wombs,
If they are not miscarried or aborted.
Since then black guillotine falls onto our squares
Disguised as sunlight.

Translated by ukranistani

Between the lines

Between the lines

شعر محمود درويش

Those who walk between the vague words,
Take your names and leave.
Take your hours from our time and leave.
Take what you want from the blueness of sea and the sand of memories,
Take what you want from our pictures,
So you know that you don’t know
How a stone from our land can hold the weight of the skies.

Those who walk between the vague words,
You have your sword – we have our blood.
You have your fire and steel – we have our flesh.
You have yet another tank – we have nothing but stones.
You have tear gas– we only have the rain.
Above you and us only air and sky,
So take your share of our blood and leave.
Go to a disco party.
Whereas we should guard the roses on the graves of our fallen.
Whereas we should live how we see fit.

Those who walk between the  vague words,
Take off like road dust and fly wherever you want
But not like insects among us.
For we have our land to plow
Where we grow wheat and water it with our sweat.
You won’t be satisfied with the range of our goods:
The stone and the shame.
Take the past to antiques market if you will
And return the skeleton of hoopoe
On a clay platter as well.
We have that which doesn’t please you – our future in the land that we work in.

Those who walk between the  vague words,
Dump your illusions into a cesspool
And leave.
Return the hand of time to the law of the golden calf
Or to the pulses of revolver’s symphony.
You won’t be satisfied with what we have,
So just leave.

We have something you don’t:
Bleeding homeland of  wounded people,
Homeland fit for oblivion or memory.

Those who walk between the  vague words,
It’s time for you to leave.
Stand wherever you want, just not beside us.
It’s time for you to leave.
Die wherever you want to, just don’t die beside us,
For we have our land to plow
We have our past echoing of pristine life.
We have the present, the present and the future.
Our life and our afterlife reside here.

So get out of our land,
Our sea, our wheat, our salt, our wounds,
Out of everything,
Get out of the words of memory,
O, those who walk between the vague words!

translated by ukranistani

 

 

 

 

 

 

Користь від нафти

Користь від нафти

Трохи про автора

Знай – тебе нагородив Бог:
Нафта розповсюдилась у різних сферах.
Нафта, як кажуть, приносить користь людині.

Знайте, безхатченки,
Банкрути, що живуть за межею бідності:
Шляхи спасіння душі
Застрягли між ваших ребер.

Твоя німа кров не розкаже,
Що мастить твою душу смертю.
Вона оголосить таємно, що ти довірив душу не тому кому треба.
Неймовірно довгого часу  не вистачить на лякливе  співчуття твоїм очам, що плачуть нафтою.

Голова племені мовив:
Власник нафти задовольняється за рахунок  нужденних.
Хвала тому, хто випале собі очі
В ім’я богообраного.

Твоєї власності не вистачає
Щоб вистояти під ударами долі.
Ти не володієш кров’ю з-під крану, яку продаєш
За накрученою номінальною вартістю,
Щоб заробити на відсотках
З десятої частини пропащої душі,
Або за подачку з-за кордону.

Ти зараз тремтиш.
Хочеш – бери свою кров,
Щоб нагодувати Захід.
Окропи нафтою тих, що повстав
Проти твого панування,
Щоб ти попросив вибачення у ріки привселюдно
За кров, що пролив ти у неї.

Нафта створює твоє життя!
Ти відкриваєш незнане в бюстгальтерах,
Щоб смоктати соски і все що навколо них,
Насолодитись міжстегновою вологою
Та всіма благословенними задоволеннями.

А що потім?
Ти вже всіх порубав ренегатів?
Кажуть, ти ризикнув пролити кров,
Та не позбавився суму.
Ти оминув пастки, щоб відкрити жіночу вуаль у тріумфі
Та випити келих до дна.

Безплатно дістались
Мертвонароджені слова,
Стара табакерка
І скриня з катом та воланням,
Що їм ти плюєш на берег моря жаху, якому ти не хазяїн.
Тим часом грім зобов’язався запліднити тобою хмару,
Щоб народився дощ, що не зможе змити твій страх в ріку забуття,
В обійми зневіри.

Бульбашки чорної нафти
Гуляють твоїми клітинами,
Щоб тебе не вирвало,
Очищує їх від нудоти.

Нема зла у нафті і збитків від неї,
Окрім брудного повітря, що їм дихають бідняки.

У день, коли почорніють обличчя відкривачів чергової свердловини,
Твоє серце набрякне від нафти,
Яку перероблять заради суспільного блага.
Так обіцяла нафта і виконала свою обіцянку.

Кінець.

Переклад: ukranistani

Читайте в оригіналі арабською