Песимізм

Песимізм

تشاؤم

Коли ми вийшли на цю землю зі словами:
“Давайте будувати кращий світ”,
Тоді буття було найкращим.
Чи просто нам не дозволяло
Давати волю запитанням
І марити віддаленістю снів?
А зараз
Голубина пошта зачинилась, і новини
Про час убивства часу так і не дійшли.

Сааді Юсеф
سعدي يوسف

переклад ukranistani

Advertisements

Гравець у нарди (частина 1)

Гравець у нарди (частина 1)

لاعب النرد

محمود درويش

Хто я, щоб сказати вам
Те, що хочу сказати?
Я не був каменюкою,
Що вода проточила обличчя у ній.
І не був очеретом,
Що вітер його продірявив,
І вийшла із нього сопілка.
Я просто граю у нарди.
Час від часу програ́ю і ви́граю.
Я точно як ви,
Чи трохи поменше, можливо…

Я народився біля колодязя
І трьох одиноких монахинь-дерев.
Народивсь без весільних процесій
І без повитухи.
Отримав ім’я несподівано
Й раптово приріс до сім’ї.
Унаслідував риси обличчя, ознаки,
Хвороби її:
По-перше, дефект у артеріях
Та підвищений тиск.
По-друге, сором звертатись до мами і тата,
Й до дерева – духу моєї бабусі.
По-третє, віру у те, що найкращі ліки від грипу –
Це гаряча чашка ромашки.
По-четверте, нудьгу від історії
Про солов’я і газель.
По-п’яте, сум у зимовії ночі.
По-шосте, грандіозне невміння співати.

Немає у мене ролей, не зіграних мною.
Адже я народився самцем несподівано,
Помічаючи раптом, що місяць,
Лимон цей блідий,
Загравав до дівчат, що не сплять.
І знаходження родинок
В потаємних місцях свого тіла
Мене не цікавило.

І могло таке буди,
Що мене б не було.
Бо мій батько міг би й не
Оженитись на матері.
Або я міг із сестрою померти
Після першого крику на світі,
Бо ми народились однієї години,
Та мама не знала, чи це я
Чи вона…

А якби ж то я був пташеням голубиним,
То могло би яйце розтрощитись,
До того як сам би пробив шкаралупу…

М. Дарвіш

переклад: ukranistani

P.S.
Круте відео з читкою вірша самим Дарвішем за посиланням: https://youtu.be/aehlMo644ZU

Зніміло чуття до чудес

Зніміло чуття до чудес

شعر فؤاد قاعود

Якби зірки приземлились і стали ходити по вулицям,
Та будинки навколо почали літати,
А жаби – пітніти зимою,
І погода у серпні стала суцільним дощем
І якби віслюки розмовляли всі фусхою,
Та мурахи б зросли понад розмір слонів,
То я би не став дивуватись
Із того, що сталось.
Бо я з того року народження,
Де зніміло чуття до чудес.

Ф. Кауд

переклад: ukranistani

На смерть морської пташини

На смерть морської пташини

Переклад вірша Жака Превера  Абдуль Вагаба аль-Баяті

عن موت طائر البحر

Крізь таємну призму часів,
У містах революцій ошуканих
Че Гевара закоханий на сторінках сумнівних книжок
Спочиває похований під
Паперовими квітами й снігом.
Сказала ворожка й сьорбнула кави так жадібно,
Що чашка упала на дно у колодязь покинутий.
Побачив я чайок у морі із рому,
Що звернуть і будуть летіти
До тропіка Рака.
Вперед до річок і долин.
У жовтій колонці газети
Де містяться телефони,
М’ясники замовляють плоть
Поетів-вигнанців.
Сказала ворожка, що час цей
Впаде у сумнівні книжки
І пусту філософію,
В охоронні агентства
І мертвих птахів.
Гайда малювати смерть птаха,
Що жив у далекому морі.
Над ліжком, де в тиші ночей
Довго чується плач заборони кохання.
У містах революцій ошуканих,
На білому морі, що в руках у поліції
Країн найвпливовіших,
Де оголошено розшук
Імен підозрілих коханців.
Тебе я побачив у Римі
Крізь таємну призму часів
У обіймах у іншого,
І пройшла ти повз мене.
Я плакав. І Поліція

Побачила мене у клубі «Чорний кіт»,
Де за вікном я п’яний плакав в самотині.
Переді мною за вікном
Зграї зі спалахів, що тягнуться
До інших вікон…
Отямився – й мене вже офіцер лупцює.
Вони знаходять у кармані фото
Її в аквамариновому одязі,
І дивиться вона на горизонт
В заплаканому світлі сутінок.
Світила ніч наступна у Мадриді,
Де все купують м’ясники
Плоть вигнаних з країн своїх поетів.
Тебе я бачив у борделі цього світу
Чи то в обіймах неба самого,
Чи то в обіймах інших знову,
Вночі пройшла повз мене ти.
Я плакав. І поліція
Зловила мене в котрий раз
У містах революцій ошуканих,
І я, божевільний, на допиті їм
Розповів лиш про тебе.

переклад ukranistani

Коли ти сидиш у кафе

Коли ти сидиш у кафе

شعر محمود درويش

Кафе,
Де сидиш ти з газетою.
Ні, ти тут не один.
Келих наполовину пустий,
Наполовину – наповнений сонцем.
З-за пляшки ти бачиш,
Як спішать перехожі.
Й не подаєш виду.
[Можна було б описати цю порожнечу,
Та ти б не побачив означень.]

Який же ти вільний,
Коли сидиш в забутті у кафе!
Ніхто не бачить слід того,
Як душа твоя грала на скрипці.
Ніхто не вилупить баньки,
Коли ти приходиш чи йдеш.
Не вдивлятиметься в туман твоїх мрій,
Коли ти побачив красуню
І розбивсь перед нею на друзки.
Ти вільний займатися власними справами
У цій штовханині
Без наглядачів і без тих,
Що читають думки.

Роби з собою, що хочеш!
Знімай сорочку й взуття, якщо треба,
Коли ти забутий і вільний в уявному світі.
Тебе не кличуть по імені
І не кричать у обличчя:
Треба йти на роботу!
Ти такий як ти є.
Коли ні друг і ні ворог
Не споглядає
Твої власні спогади.

Вибачайся тепер перед тою,
Що тебе полишила в кафе,
Тому що ти не помітив
Нової зачіски в неї,
Коли танцювали метелики
Навколо кутків її губ.

Проси вибачення в того,
Що підступно бажав тобі смерті
Одного дня
Без одної причини,
А просто тому, що ти не помер
В той день, як зіткнувся з зірками
І написав першу пісню небесним чорнилом…

Кафе.
Ти сидиш із газетою
Десь у кутку в забутті.
І ніхто не ненавидить
Безхмарність твого прозорого настрою.
Ніхто не хоче вбити тебе крадькома.
Бо ти забутий і вільний у світі уяви!

Махмуд Дарвіш

переклад: ukranistani

Мова мандрівника

Мова мандрівника

شعر أدونيس

لغة المسافر

Вчора в кар’єрах каменоломень
Мандрував я в пилу
І чув наше відлуння.
Чув обвали знайомих нам меж.
Як повернувся, то втратив дар мови
Від подиву.
Чи мої були кроки, що вкарбувалися в камінь – чи ні?
Звичайно ж мої…
Немовби я бачив: свобода біжить
Моїми судинами, напинає легені,
Блукає кутками буття, підкоряючись,
Скромна свобода збентежена
У складках шкіри на талії.
І немовби безодню, що не можна побачить,
Я бачив.
Мої кроки ітимуть крізь неї, та ви не помітите їх.
Бо між нами лише мова простору,
Де є тільки слова «я» і «ти».

переклад ukranistani

Як нічого не хотіти і все мати

Як нічого не хотіти і все мати

شعرمحمود درويش

Дарвіш. “Нічого не чекав”

Він не чекав ні на кого,
Все, що хотів, було в нього,
Попелисте пальто,
І ріка перед ним того ж кольору.
Сонце ясність вливало у серце
Поміж високих дерев.
Не відчував він нестачі:
Дерев’яний стілець, чашка кави
І склянка води.
Незнайомці в кафе і речі навколо,
Все як раніше.
Вчорашні газети, де світ
Тримається на плаву в морі трупів
Як завжди.
Не відчував він потребу в надії,
Що настане примирення:
Хіба як почне зеленіти пустеля
Чи вовк почне грать на гітарі.
Не чекав він нічого, допоки
Зненацька сказав знов і знов:
«Я знаю свій шлях ще з першого кроку.
Не віддаляюсь від світу,
Та не наближаюсь до нього».
Він не чекав ні на кого,
Все, що хотів, було в нього,
Якщо вірити почуттям.
А осінь приймала його,
Як янгол на небі,
Грала музику, що його спокушала,
Нагадала йому
Золоті віки нагди,
Де римовані строки в рядках
Як планети у космосі.
Не чекав він нікого на річці:
«Поки я не чекав, подруживсь з горобцем,
Поки я не чекав, став рікою», – промовив. –
«Я не жорстокий до себе,
Не жорстокий до інших ніколи…
Мене не турбує тягар від питання:
До чого ти прагнеш?
Чого хочеш ти?..»

перекладено ukranistani