Актори (початок)

Актори (початок)

“قطعة من “الممثلين

نزار قباني

1

З тих пір як в наше місто завезли ідеї,
Клішовані, немов підкови,
І заокруглені, немов підкови,
То може кожен боягуз підняти навмання рушницю
Та спопелити іншого.

З тих пір як наше місто повели ясиром
Прямісінько до пастки, як щурів,
Передовиці всіх газет – це некрологи,
Розвішані по стінах установ.
І помирає все навкруг.
І помирає все навкруг.
Вода й рослина. Колір, звук.
Дерева емігрують із коріння,
Та координати в паніці біжать самі від себе.
Й людині настає кінець.

2

З тих пір як в місто завезли слова,
Гашиш забороняє нам закони.
І роздуми стають подобою борделю,
Що в ньому содомія й опіумний чад,
Й закон дорогу простилає злочину.

З тих пір як завітали в наше місто люди,
Вони зійшлись в ватаги жаб сліпих,
Вони не повстають і не жаліються.
І плакати не плачуть, не співають
Та не живуть, але й не помирають.
Ліси палають, їх плоди, а разом з ними – діти-квіти.
Принижені права громадянина
До рівня прав кухонних тарганів.

переклад ukranistani

Advertisements

Коли не відпускає божевілля

Коли не відпускає божевілля

شعر أدونيس

Я пильную за нею,
З підвіконня нового будинку,
Поміж цегли його, що не спить,
Та і я іще спати не хочу.
Немов зачарований хлопчик
Чаклункою, й вірить
Що наша історія – в персні у жінки у морі,
Русалоньки, що прийде, коли згасне
Вогонь, палаючий у пічці,
Й розтане ніч від її суму,
Попіл якого тліє у горнилі.
Я бачу цю історію на стягах чорних,
Вона іде, немов солдат розгромленого полку.
Я не писав про дати, бо живу
В теплі біля вогню,  у ніжності,
В зполум’янілій революції,
У чарах її пор іскристих,
Що створювали світ новий,
Де Батьківщина – блискавка у мороці
Давно минулого вже часу… .

переклад: ukranistani

art: Imranovi (CNN Arts section)

Black guillotine

Black guillotine

“قطعة من “الممثلون

نزار قباني

The actors by Nizar Qabbani (excerpt)

Ever since there is a rule of law in our city
The pirates anchor ships in our ports
While people hide themselves under their beds
Mortified by terror and depression.
Ever since the tears were shed in our city
Those heavy tears that eyelids cannot hold,
Around us everything falls down:
The sun, the stars, the mountains,
The valleys,  night and day,
the sea, the shore, the God, the man.

Ever since the helmets occupied the city
They act like Gods and
Issue orders to their slaves,
And make them satisfy all whims they have.
They squash, they grind, they kill and banish slaves
Who’re owned exclusively by them.

Ever since authority became a kind of prostitution
And our history is turned into a mopping rag,
Since then they change ideas oftentimes like shoes.

Ever since the wind blows solely by decree of Sultan
And grains of wheat in our fields
Don’t sprout if there is no decree.
And drops of water that we drink
Come only by decree of His,
Whole nation has become
A cattle fed in Sultan’s pen,
Our children choke to death in mothers’ wombs,
If they are not miscarried or aborted.
Since then black guillotine falls onto our squares
Disguised as sunlight.

Translated by ukranistani

Between the lines

Between the lines

شعر محمود درويش

Those who walk between the vague words,
Take your names and leave.
Take your hours from our time and leave.
Take what you want from the blueness of sea and the sand of memories,
Take what you want from our pictures,
So you know that you don’t know
How a stone from our land can hold the weight of the skies.

Those who walk between the vague words,
You have your sword – we have our blood.
You have your fire and steel – we have our flesh.
You have yet another tank – we have nothing but stones.
You have tear gas– we only have the rain.
Above you and us only air and sky,
So take your share of our blood and leave.
Go to a disco party.
Whereas we should guard the roses on the graves of our fallen.
Whereas we should live how we see fit.

Those who walk between the  vague words,
Take off like road dust and fly wherever you want
But not like insects among us.
For we have our land to plow
Where we grow wheat and water it with our sweat.
You won’t be satisfied with the range of our goods:
The stone and the shame.
Take the past to antiques market if you will
And return the skeleton of hoopoe
On a clay platter as well.
We have that which doesn’t please you – our future in the land that we work in.

Those who walk between the  vague words,
Dump your illusions into a cesspool
And leave.
Return the hand of time to the law of the golden calf
Or to the pulses of revolver’s symphony.
You won’t be satisfied with what we have,
So just leave.

We have something you don’t:
Bleeding homeland of  wounded people,
Homeland fit for oblivion or memory.

Those who walk between the  vague words,
It’s time for you to leave.
Stand wherever you want, just not beside us.
It’s time for you to leave.
Die wherever you want to, just don’t die beside us,
For we have our land to plow
We have our past echoing of pristine life.
We have the present, the present and the future.
Our life and our afterlife reside here.

So get out of our land,
Our sea, our wheat, our salt, our wounds,
Out of everything,
Get out of the words of memory,
O, those who walk between the vague words!

translated by ukranistani

 

 

 

 

 

 

Користь від нафти

Користь від нафти

Трохи про автора

Знай – тебе нагородив Бог:
Нафта розповсюдилась у різних сферах.
Нафта, як кажуть, приносить користь людині.

Знайте, безхатченки,
Банкрути, що живуть за межею бідності:
Шляхи спасіння душі
Застрягли між ваших ребер.

Твоя німа кров не розкаже,
Що мастить твою душу смертю.
Вона оголосить таємно, що ти довірив душу не тому кому треба.
Неймовірно довгого часу  не вистачить на лякливе  співчуття твоїм очам, що плачуть нафтою.

Голова племені мовив:
Власник нафти задовольняється за рахунок  нужденних.
Хвала тому, хто випале собі очі
В ім’я богообраного.

Твоєї власності не вистачає
Щоб вистояти під ударами долі.
Ти не володієш кров’ю з-під крану, яку продаєш
За накрученою номінальною вартістю,
Щоб заробити на відсотках
З десятої частини пропащої душі,
Або за подачку з-за кордону.

Ти зараз тремтиш.
Хочеш – бери свою кров,
Щоб нагодувати Захід.
Окропи нафтою тих, що повстав
Проти твого панування,
Щоб ти попросив вибачення у ріки привселюдно
За кров, що пролив ти у неї.

Нафта створює твоє життя!
Ти відкриваєш незнане в бюстгальтерах,
Щоб смоктати соски і все що навколо них,
Насолодитись міжстегновою вологою
Та всіма благословенними задоволеннями.

А що потім?
Ти вже всіх порубав ренегатів?
Кажуть, ти ризикнув пролити кров,
Та не позбавився суму.
Ти оминув пастки, щоб відкрити жіночу вуаль у тріумфі
Та випити келих до дна.

Безплатно дістались
Мертвонароджені слова,
Стара табакерка
І скриня з катом та воланням,
Що їм ти плюєш на берег моря жаху, якому ти не хазяїн.
Тим часом грім зобов’язався запліднити тобою хмару,
Щоб народився дощ, що не зможе змити твій страх в ріку забуття,
В обійми зневіри.

Бульбашки чорної нафти
Гуляють твоїми клітинами,
Щоб тебе не вирвало,
Очищує їх від нудоти.

Нема зла у нафті і збитків від неї,
Окрім брудного повітря, що їм дихають бідняки.

У день, коли почорніють обличчя відкривачів чергової свердловини,
Твоє серце набрякне від нафти,
Яку перероблять заради суспільного блага.
Так обіцяла нафта і виконала свою обіцянку.

Кінець.

Переклад: ukranistani

Читайте в оригіналі арабською

Місто розбрату

Місто розбрату

…, яке і буде залишатися таким, поки палестинські підлітки намагатимуться змінити ситуацію жбурлянням каміння в броньовані автомобілі.

До того ж навіть такий антисеміт як Нізар Каббані не став би суперечити тому, що відповідальність за кровопролиття лежить і на Палестинській владі, що видає себе за мученика для того, щоб дурити власний народ. Саме про почуття палестинців йдеться у вірші:

Я плакав, поки не скінчились сльози,
Молився, поки не згасли свічки,
Кланявся, допоки коліна затерпли.
Я питав Мухаммада і Ісуса про тебе,
Єрусалиме, місто з духом пророків,
О найкоротший з шляхів між землею і небом,
Єрусалиме, о мінарет шаріату,
Дівчино, чиї руки опалені,
А очі – сумні.
Місто діви Марії,
Оазисе, повз який проходив Пророк.
Бруківка твоя у журбі
І сумують твої мінарети.
Єрусалиме, ти мов красуня у траурі.
Хто вдаряє у дзвони у храмі Гробу Господнього
Недільного ранку?
Хто дає іграшки дітям
Різдвяного вечора?
Єрусалиме, о місто скорботи,
Велика сльоза, що блукає під віями.
Хто захистить тебе від ворожості,
О перлино релігій?
Хто змиє кров з твоїх стін?
Хто порятує Євангеліє?
Хто боронити буде Коран?
Хто захистить Христа від убивць його?
Хто захистить людину?
Єрусалиме, місто моє.
Єрусалиме, кохання моє.
Завтра розквітнуть лимонні дерева,
Зрадіє зелене колосся, оливи.
Твої очі будуть сміятися.
Із чужини повернуться голуби
На твої священні дахи.
І діти гратимуть знову,
Зустрінеться батько і син
На пагорбах з квітів.
Місто моє,
Місто миру й оливи.

переклад ukranistani
Текст оригіналу

خبز وحشيش وقمر

خبز وحشيش وقمر

شعر نزار قباني

Хліб, гашиш і місяць

Коли місяць народжується на сході
І білі дахи забуваються в сні
В мерехтінні вогнів,
Народ покидає крамниці,
І групами йде зустрічати місяць
На верхівку гори, прихопивши з собою
Хліб, грамофон і наркотики.
Вони продають і купують фантазії
І помирають, як з’явиться місяць.

***

Що робить з моєю країною цей диск світла?
З землею пророків
Землею простих людей,
Що жують тютюн і торгують наркотиками.
Що такого робить з нами місяць,
Що ми втрачаємо всю звитягу
І тільки випрошуєм раю з небес
Для слабких і лінивих.
Вони перетворяться в трупи під місячним сяйвом
І будуть стукати в склепи пророків
В надії отримати рису, народити дітей…
Простягатимуть килими елегантні,
І куритимуть опіум, що зветься в нас «доля».
В моїй країні, країні простих людей…

***

Занепад і слабкість
Панують над нами, коли падає світло
На килими та тисячі кошиків,
На стакани із чаєм і наших дітей,
Що грають між пагорбів.
В моїй країні прості люди плачуть
Живучи у світлі місяця, якого не бачать.
В моїй країні люди живуть без очей.
Там плаче простий народ,
Молиться
І блудодіє,
Живучи в покорі,
Як і жили завжди.
І кличуть місяць:
«О місяць!
О неймовірне небесне тіло!»
І просять дощу з діамантів,
Гашишу і забуття
У забутого Бога мармуру,
Щоб приглушити мільйон почуттів.

***

За повного місяця східних ночей
Схід оголяє гріхи і тяготи.
Мільйони тих, хто бігає босим,
Хто вірить в четвірку дружин
І в судний день,
Мільйони тих, хто бачить хліб
Лише уві сні
Та живе у домівках,
Збудованих з кашлю,
Не знаючи, що таке медицина,
Падають трупами вдосвіта.
В моїй країні, де недоумки плачуть
І помирають в сльозах.
Коли підла флейта східних ночей
Співає про смерть, яку ми закликаємо
В моїй країні,
В країні простих людей,
Що жують довгі строфи старої поезії.
Таке споживання вбиває Схід,
Схід, що тільки знає жувати історію
З ледачими снами
І порожніми забобонами
Та шукати еталон героїзму
В Абу Зайді-ль-Гілялі.

переклад: ukranistani