هو هادئ

هو هادئ

Він спокійний.
Я теж.
Він сьорбає чай із лимоном,
Я сьорбаю каву.
Ось і різниця між нами.
На ньому, як на мені, широка смугаста сорочка.
Та я, як і він, роздивляюсь вечірню газету.
З-за неї він крадькома не стежить за мною.
З-за неї не стежу за ним крадькома.
Він спокійний.
Я теж.
Спитаю щось в офіціанта.
В офіціанта щось питає він.
Між нами пробігає чорна кішка,
І я торкаюсь чорного хутра, мов ночі.
І він торкається її хутра.
Я не кажу до нього:
«Сьогодні світлий і блакитний вечір, чи не так?»
І він мені не каже:
«Який же світлий і блакитний вечір зараз, правда?»
Як я не зазираю йому в очі,
То й він не дивиться на мене теж.
Ось лівою я ворухнув ногою.
Він правою ногою ворухнув.
Я наспівав мотив знайомий.
І він щось дуже схоже наспівав.

І думаю: чи він не дзеркало, в яке я бачу лиш себе?
Та зазираю йому в очі прямо,
Але мене він все ж не помічає.
Виходжу із кафе я. Поспішаю.
І думаю: «Можливо, він – убивця.
Чи, може, він лиш перехожий,
Що думав, що убивця це був я,
Й перелякався!
А я й перелякався разом з ним.

Махмуд Дарвіш
переклад ukranistani

Advertisements

Гравець у нарди (частина 1)

Гравець у нарди (частина 1)

لاعب النرد

محمود درويش

Хто я, щоб сказати вам
Те, що хочу сказати?
Я не був каменюкою,
Що вода проточила обличчя у ній.
І не був очеретом,
Що вітер його продірявив,
І вийшла із нього сопілка.
Я просто граю у нарди.
Час від часу програ́ю і ви́граю.
Я точно як ви,
Чи трохи поменше, можливо…

Я народився біля колодязя
І трьох одиноких монахинь-дерев.
Народивсь без весільних процесій
І без повитухи.
Отримав ім’я несподівано
Й раптово приріс до сім’ї.
Унаслідував риси обличчя, ознаки,
Хвороби її:
По-перше, дефект у артеріях
Та підвищений тиск.
По-друге, сором звертатись до мами і тата,
Й до дерева – духу моєї бабусі.
По-третє, віру у те, що найкращі ліки від грипу –
Це гаряча чашка ромашки.
По-четверте, нудьгу від історії
Про солов’я і газель.
По-п’яте, сум у зимовії ночі.
По-шосте, грандіозне невміння співати.

Немає у мене ролей, не зіграних мною.
Адже я народився самцем несподівано,
Помічаючи раптом, що місяць,
Лимон цей блідий,
Загравав до дівчат, що не сплять.
І знаходження родинок
В потаємних місцях свого тіла
Мене не цікавило.

І могло таке буди,
Що мене б не було.
Бо мій батько міг би й не
Оженитись на матері.
Або я міг із сестрою померти
Після першого крику на світі,
Бо ми народились однієї години,
Та мама не знала, чи це я
Чи вона…

А якби ж то я був пташеням голубиним,
То могло би яйце розтрощитись,
До того як сам би пробив шкаралупу…

М. Дарвіш

переклад: ukranistani

P.S.
Круте відео з читкою вірша самим Дарвішем за посиланням: https://youtu.be/aehlMo644ZU

Останній подих арабського світу

Останній подих арабського світу

أنا واحد من ملوك النهاية

محمود درويش

Я перший з останніх царів.
Сідлаю коня свого в зиму останню.
Я останній подих арабського світу.

Не окину я поглядом більше дахи, що прикрашені миртом.
Навколо себе не дивлюсь й не бачу очей,
Що дивились, як я
Передав  жіночу красу
В босих цяточках світла,
Слова висікаючи з мармуру.

Не дивлюся на місяць,
Щоб не бачити в білому світлі
Секрети Гранади,
Кожне їх тіло.

Не дивлюся у тінь,
Бо не хочу побачить я того,
Хто ім’я моє тягне на спині,
І біжить десь позаду.
Забери це ім’я ти у мене:
Продаю за срібняк з тополиного пуху.

Не палю за собою мости, бо
Пам’ятаю себе, що крокує землею.
А на цій Землі вже нема де ходити,
З тих пір як розтрощився час,
Друзка за друзкою.

Не кохаю нікого, натомість
Розмовляю з водою дзеркал,
Як з давніми друзями.
За умовами миру, що я підписав,
Кохання не зможе за мене вступитись.

Не залишилось в мене «тепер»,
Бо йду завше «завтра» обабіч «учора».

Ти пізнаєш Кастилію
За короною над мінаретами.
Я вже чую дзенькіт ключів
За дверима у вік золотий.
З-за них я гукаю тебе.

Чи закрию я двері у небо назавжди
Та випущу подих арабського світу останній?

М. Дарвіш

переклад: ukranistani

Десь між сузір’їв

Десь між сузір’їв

هي لا تحبك أنت

Вона тебе не кохає, друже.
Їй до вподоби твій образ.
Ти – її поет,
І в цьому вся справа.
Їй до вподоби невпіннсть ріки,
Що рине як навіжена.
Тому стань рікою для неї!

Їй до вподоби дивитись,
Як єднає звучання вірша
Літери з блискавкою.

З її грудей стікають краплини,
Зачарованих літер.
Але якщо ти не аліф,
То не будеш подобатись їй.

Перетворення речі у світло,
З світла у гомін,
Та з гомону в почуття
їй до вподоби.
Будь почуттям, щоб сподобатись їй.

Їй до вподоби палка боротьба
Вечірньої пристрасті з серцем:

«Коханий, ти так мене мучив,
Рікою вливав безсоромність і дикість у мене,
Коли я пішла із кімнати своєї.
Кохання моє, якби не віддалася хтивості, я б тебе вбила…»

Будь янголом, не для того щоб хизуватись вродою висловів,
А щоб вона тебе вбила, помстившись за те,
Що ти намагався вловити жіночність пастками метафор.
Якби ж то вона тебе покохала, якщо
Піднесеш її вроду в небесну лазур,
Та, позбвушися себе,
Літатимеш вище за неї…

І раптом сумнівною стала ця справа…

Та застигла в блакиті
Десь між сузір’їв Риби і Діви.

М. Дарвіш
переклад ukranistani

Коли ти сидиш у кафе

Коли ти сидиш у кафе

شعر محمود درويش

Кафе,
Де сидиш ти з газетою.
Ні, ти тут не один.
Келих наполовину пустий,
Наполовину – наповнений сонцем.
З-за пляшки ти бачиш,
Як спішать перехожі.
Й не подаєш виду.
[Можна було б описати цю порожнечу,
Та ти б не побачив означень.]

Який же ти вільний,
Коли сидиш в забутті у кафе!
Ніхто не бачить слід того,
Як душа твоя грала на скрипці.
Ніхто не вилупить баньки,
Коли ти приходиш чи йдеш.
Не вдивлятиметься в туман твоїх мрій,
Коли ти побачив красуню
І розбивсь перед нею на друзки.
Ти вільний займатися власними справами
У цій штовханині
Без наглядачів і без тих,
Що читають думки.

Роби з собою, що хочеш!
Знімай сорочку й взуття, якщо треба,
Коли ти забутий і вільний в уявному світі.
Тебе не кличуть по імені
І не кричать у обличчя:
Треба йти на роботу!
Ти такий як ти є.
Коли ні друг і ні ворог
Не споглядає
Твої власні спогади.

Вибачайся тепер перед тою,
Що тебе полишила в кафе,
Тому що ти не помітив
Нової зачіски в неї,
Коли танцювали метелики
Навколо кутків її губ.

Проси вибачення в того,
Що підступно бажав тобі смерті
Одного дня
Без одної причини,
А просто тому, що ти не помер
В той день, як зіткнувся з зірками
І написав першу пісню небесним чорнилом…

Кафе.
Ти сидиш із газетою
Десь у кутку в забутті.
І ніхто не ненавидить
Безхмарність твого прозорого настрою.
Ніхто не хоче вбити тебе крадькома.
Бо ти забутий і вільний у світі уяви!

Махмуд Дарвіш

переклад: ukranistani

Як нічого не хотіти і все мати

Як нічого не хотіти і все мати

شعرمحمود درويش

Дарвіш. “Нічого не чекав”

Він не чекав ні на кого,
Все, що хотів, було в нього,
Попелисте пальто,
І ріка перед ним того ж кольору.
Сонце ясність вливало у серце
Поміж високих дерев.
Не відчував він нестачі:
Дерев’яний стілець, чашка кави
І склянка води.
Незнайомці в кафе і речі навколо,
Все як раніше.
Вчорашні газети, де світ
Тримається на плаву в морі трупів
Як завжди.
Не відчував він потребу в надії,
Що настане примирення:
Хіба як почне зеленіти пустеля
Чи вовк почне грать на гітарі.
Не чекав він нічого, допоки
Зненацька сказав знов і знов:
«Я знаю свій шлях ще з першого кроку.
Не віддаляюсь від світу,
Та не наближаюсь до нього».
Він не чекав ні на кого,
Все, що хотів, було в нього,
Якщо вірити почуттям.
А осінь приймала його,
Як янгол на небі,
Грала музику, що його спокушала,
Нагадала йому
Золоті віки нагди,
Де римовані строки в рядках
Як планети у космосі.
Не чекав він нікого на річці:
«Поки я не чекав, подруживсь з горобцем,
Поки я не чекав, став рікою», – промовив. –
«Я не жорстокий до себе,
Не жорстокий до інших ніколи…
Мене не турбує тягар від питання:
До чого ти прагнеш?
Чого хочеш ти?..»

перекладено ukranistani

Державний гімн

Державний гімн

شعر محمود درويش

Щоб описати цвіт мигдалю,
Ні енциклопедія квітів, ні словник не стане в нагоді…
Слова сховаються від красномовного зашморгу,
Бо красномовство ранить зміст
І вихваляє поранення,
Як чоловік навіює жінці її почуття.
Як променіє цвіт мигдалю в моїй мові,
Коли я лише тінь?
Він прозорий, як смішливе дзюрчання води на гілках,
В сором’язливій росі.
Він легкий, як білява музична фраза.
Він слабкий, немов швидкоплинна думка, що проходить крізь пальці,
І даремно писати про неї,
Та пишемо.
Він густий, немов бейт поезії,
Що його не записано буквами.
Щоб описати цвіт мигдалю,
Мені потрібен візит в підсвідомість,
Де побачу привітні слова, що звисають з дерев.
Як це назвати,
Ліричне «ніщо» в небутті?
Слід здолати словесне тяжіння
Та пройнятися легкістю фраз,
Стати привидом, говорючим пошепки,
Стати словами, що зроблять із мене
Тільки білу прозорість.
Ні рідного краю в словах, ні вигнання,
Тільки пристрасть до білого цвіту квіток мигдалю.
І ні снігу там, ні бавовни,
Тільки те, що вище імен і речей.
Якби тільки міг описати поет
Цвіт мигдалю у одному з віршів,
То одразу із гір зійшов би туман,
І зібрався б народ, і сказав:
Це він,
Новий текст державного гімну!

переклад ukranistani