На смерть морської пташини

На смерть морської пташини

Переклад вірша Жака Превера  Абдуль Вагаба аль-Баяті

عن موت طائر البحر

Крізь таємну призму часів,
У містах революцій ошуканих
Че Гевара закоханий на сторінках сумнівних книжок
Спочиває похований під
Паперовими квітами й снігом.
Сказала ворожка й сьорбнула кави так жадібно,
Що чашка упала на дно у колодязь покинутий.
Побачив я чайок у морі із рому,
Що звернуть і будуть летіти
До тропіка Рака.
Вперед до річок і долин.
У жовтій колонці газети
Де містяться телефони,
М’ясники замовляють плоть
Поетів-вигнанців.
Сказала ворожка, що час цей
Впаде у сумнівні книжки
І пусту філософію,
В охоронні агентства
І мертвих птахів.
Гайда малювати смерть птаха,
Що жив у далекому морі.
Над ліжком, де в тиші ночей
Довго чується плач заборони кохання.
У містах революцій ошуканих,
На білому морі, що в руках у поліції
Країн найвпливовіших,
Де оголошено розшук
Імен підозрілих коханців.
Тебе я побачив у Римі
Крізь таємну призму часів
У обіймах у іншого,
І пройшла ти повз мене.
Я плакав. І Поліція

Побачила мене у клубі «Чорний кіт»,
Де за вікном я п’яний плакав в самотині.
Переді мною за вікном
Зграї зі спалахів, що тягнуться
До інших вікон…
Отямився – й мене вже офіцер лупцює.
Вони знаходять у кармані фото
Її в аквамариновому одязі,
І дивиться вона на горизонт
В заплаканому світлі сутінок.
Світила ніч наступна у Мадриді,
Де все купують м’ясники
Плоть вигнаних з країн своїх поетів.
Тебе я бачив у борделі цього світу
Чи то в обіймах неба самого,
Чи то в обіймах інших знову,
Вночі пройшла повз мене ти.
Я плакав. І поліція
Зловила мене в котрий раз
У містах революцій ошуканих,
І я, божевільний, на допиті їм
Розповів лиш про тебе.

переклад ukranistani

Останній подих арабського світу

Останній подих арабського світу

أنا واحد من ملوك النهاية

محمود درويش

Я перший з останніх царів.
Сідлаю коня свого в зиму останню.
Я останній подих арабського світу.

Не окину я поглядом більше дахи, що прикрашені миртом.
Навколо себе не дивлюсь й не бачу очей,
Що дивились, як я
Передав  жіночу красу
В босих цяточках світла,
Слова висікаючи з мармуру.

Не дивлюся на місяць,
Щоб не бачити в білому світлі
Секрети Гранади,
Кожне їх тіло.

Не дивлюся у тінь,
Бо не хочу побачить я того,
Хто ім’я моє тягне на спині,
І біжить десь позаду.
Забери це ім’я ти у мене:
Продаю за срібняк з тополиного пуху.

Не палю за собою мости, бо
Пам’ятаю себе, що крокує землею.
А на цій Землі вже нема де ходити,
З тих пір як розтрощився час,
Друзка за друзкою.

Не кохаю нікого, натомість
Розмовляю з водою дзеркал,
Як з давніми друзями.
За умовами миру, що я підписав,
Кохання не зможе за мене вступитись.

Не залишилось в мене «тепер»,
Бо йду завше «завтра» обабіч «учора».

Ти пізнаєш Кастилію
За короною над мінаретами.
Я вже чую дзенькіт ключів
За дверима у вік золотий.
З-за них я гукаю тебе.

Чи закрию я двері у небо назавжди
Та випущу подих арабського світу останній?

М. Дарвіш

переклад: ukranistani