Користь від нафти

Користь від нафти

Трохи про автора

Знай – тебе нагородив Бог:
Нафта розповсюдилась у різних сферах.
Нафта, як кажуть, приносить користь людині.

Знайте, безхатченки,
Банкрути, що живуть за межею бідності:
Шляхи спасіння душі
Застрягли між ваших ребер.

Твоя німа кров не розкаже,
Що мастить твою душу смертю.
Вона оголосить таємно, що ти довірив душу не тому кому треба.
Неймовірно довгого часу  не вистачить на лякливе  співчуття твоїм очам, що плачуть нафтою.

Голова племені мовив:
Власник нафти задовольняється за рахунок  нужденних.
Хвала тому, хто випале собі очі
В ім’я богообраного.

Твоєї власності не вистачає
Щоб вистояти під ударами долі.
Ти не володієш кров’ю з-під крану, яку продаєш
За накрученою номінальною вартістю,
Щоб заробити на відсотках
З десятої частини пропащої душі,
Або за подачку з-за кордону.

Ти зараз тремтиш.
Хочеш – бери свою кров,
Щоб нагодувати Захід.
Окропи нафтою тих, що повстав
Проти твого панування,
Щоб ти попросив вибачення у ріки привселюдно
За кров, що пролив ти у неї.

Нафта створює твоє життя!
Ти відкриваєш незнане в бюстгальтерах,
Щоб смоктати соски і все що навколо них,
Насолодитись міжстегновою вологою
Та всіма благословенними задоволеннями.

А що потім?
Ти вже всіх порубав ренегатів?
Кажуть, ти ризикнув пролити кров,
Та не позбавився суму.
Ти оминув пастки, щоб відкрити жіночу вуаль у тріумфі
Та випити келих до дна.

Безплатно дістались
Мертвонароджені слова,
Стара табакерка
І скриня з катом та воланням,
Що їм ти плюєш на берег моря жаху, якому ти не хазяїн.
Тим часом грім зобов’язався запліднити тобою хмару,
Щоб народився дощ, що не зможе змити твій страх в ріку забуття,
В обійми зневіри.

Бульбашки чорної нафти
Гуляють твоїми клітинами,
Щоб тебе не вирвало,
Очищує їх від нудоти.

Нема зла у нафті і збитків від неї,
Окрім брудного повітря, що їм дихають бідняки.

У день, коли почорніють обличчя відкривачів чергової свердловини,
Твоє серце набрякне від нафти,
Яку перероблять заради суспільного блага.
Так обіцяла нафта і виконала свою обіцянку.

Кінець.

Переклад: ukranistani

Читайте в оригіналі арабською

Advertisements

You’re not the one

You’re not the one

قطعة من شعر محمود درويش

If only we’ve never parted.
-Do you know me?
Cried little boy lost to me:
-We haven’t parted but we’ll never meet again either…
He said, embracing two little waves
And took off in the air.

Take my sleepiness and hide me
In a story of a tender evening,
Hide me under one of the palm trees
And teach me poetry, that I’ll learn
To wander throughout the Homer’s land,
So I add to the legend the landscape of Acre:
The oldest of beautiful cities,
The most beautiful of the old,
A stone box with life and death in it
Moving like bees imprisoned in hive,
They abandon flowers and then ask the sea:
Where is the exit from hardship?

The siege has tightened.
So teach me poetry that a girl might sing to her distant lover:
“Take me, even by force,
Shelter me in your hands for the night”.
And so they’ve gone in the shadow,
Like a pair of gazelles…

Teach me poetry that waits behind the
Door of the church of pigeons
With a woolen shirt and a story,
With despair for my hope:
“The warrior didn’t come,
Or won’t come,
And you’re not the one,
Who I was waiting for
All that time”.

 

Місто розбрату

Місто розбрату

…, яке і буде залишатися таким, поки палестинські підлітки намагатимуться змінити ситуацію жбурлянням каміння в броньовані автомобілі.

До того ж навіть такий антисеміт як Нізар Каббані не став би суперечити тому, що відповідальність за кровопролиття лежить і на Палестинській владі, що видає себе за мученика для того, щоб дурити власний народ. Саме про почуття палестинців йдеться у вірші:

Я плакав, поки не скінчились сльози,
Молився, поки не згасли свічки,
Кланявся, допоки коліна затерпли.
Я питав Мухаммада і Ісуса про тебе,
Єрусалиме, місто з духом пророків,
О найкоротший з шляхів між землею і небом,
Єрусалиме, о мінарет шаріату,
Дівчино, чиї руки опалені,
А очі – сумні.
Місто діви Марії,
Оазисе, повз який проходив Пророк.
Бруківка твоя у журбі
І сумують твої мінарети.
Єрусалиме, ти мов красуня у траурі.
Хто вдаряє у дзвони у храмі Гробу Господнього
Недільного ранку?
Хто дає іграшки дітям
Різдвяного вечора?
Єрусалиме, о місто скорботи,
Велика сльоза, що блукає під віями.
Хто захистить тебе від ворожості,
О перлино релігій?
Хто змиє кров з твоїх стін?
Хто порятує Євангеліє?
Хто боронити буде Коран?
Хто захистить Христа від убивць його?
Хто захистить людину?
Єрусалиме, місто моє.
Єрусалиме, кохання моє.
Завтра розквітнуть лимонні дерева,
Зрадіє зелене колосся, оливи.
Твої очі будуть сміятися.
Із чужини повернуться голуби
На твої священні дахи.
І діти гратимуть знову,
Зустрінеться батько і син
На пагорбах з квітів.
Місто моє,
Місто миру й оливи.

переклад ukranistani
Текст оригіналу

The meaning of belief

The meaning of belief

شعر محمود درويش

You’re forgotten
As though you never existed
Forgotten like a death of a bird,
Like an abandoned church,
Like a fleeting feeling of love,
Like a rose in the snow
You’re forgotten.

I’m on my way
To one whose footsteps are ahead of me,
Who filled my sight with his vision,
To whoever scattered his words over my virtues
To tell his story or to lighten the passage
With a song for whomever follows assumptions.

You’re forgotten
As though you never existed,
As a person, not as a text
Yet forgotten.

I walk in the only possible direction
And perhaps tell a fairy tale of biography.
The words rule over me
Until I rule over them.
Their shapes are mine,
The appearance of truth is,
But the speech I’m going to give
Will fall behind the past of tomorrow.
I’m the master of echoes.
Nothing but marginal note is my throne.
My road is my livelihood.
If someone forgets the outlines of an object,
I shall remind him of senses and feelings.

You’re forgotten
As though you never existed,
Like news, not like a remnant,
Yet forgotten.

I’m on my way to you
Who walks in my footsteps,
Who follows my fairy tales,
Who glorifies in his poetry
Gardens of exile
In the face of his home,
Who’s free of the cult of the yesterday,
Free of my signs and my language.
I believe that I’m free and alive
As long as I am forgotten!

Translated by ukranistani

خبز وحشيش وقمر

خبز وحشيش وقمر

شعر نزار قباني

Хліб, гашиш і місяць

Коли місяць народжується на сході
І білі дахи забуваються в сні
В мерехтінні вогнів,
Народ покидає крамниці,
І групами йде зустрічати місяць
На верхівку гори, прихопивши з собою
Хліб, грамофон і наркотики.
Вони продають і купують фантазії
І помирають, як з’явиться місяць.

***

Що робить з моєю країною цей диск світла?
З землею пророків
Землею простих людей,
Що жують тютюн і торгують наркотиками.
Що такого робить з нами місяць,
Що ми втрачаємо всю звитягу
І тільки випрошуєм раю з небес
Для слабких і лінивих.
Вони перетворяться в трупи під місячним сяйвом
І будуть стукати в склепи пророків
В надії отримати рису, народити дітей…
Простягатимуть килими елегантні,
І куритимуть опіум, що зветься в нас «доля».
В моїй країні, країні простих людей…

***

Занепад і слабкість
Панують над нами, коли падає світло
На килими та тисячі кошиків,
На стакани із чаєм і наших дітей,
Що грають між пагорбів.
В моїй країні прості люди плачуть
Живучи у світлі місяця, якого не бачать.
В моїй країні люди живуть без очей.
Там плаче простий народ,
Молиться
І блудодіє,
Живучи в покорі,
Як і жили завжди.
І кличуть місяць:
«О місяць!
О неймовірне небесне тіло!»
І просять дощу з діамантів,
Гашишу і забуття
У забутого Бога мармуру,
Щоб приглушити мільйон почуттів.

***

За повного місяця східних ночей
Схід оголяє гріхи і тяготи.
Мільйони тих, хто бігає босим,
Хто вірить в четвірку дружин
І в судний день,
Мільйони тих, хто бачить хліб
Лише уві сні
Та живе у домівках,
Збудованих з кашлю,
Не знаючи, що таке медицина,
Падають трупами вдосвіта.
В моїй країні, де недоумки плачуть
І помирають в сльозах.
Коли підла флейта східних ночей
Співає про смерть, яку ми закликаємо
В моїй країні,
В країні простих людей,
Що жують довгі строфи старої поезії.
Таке споживання вбиває Схід,
Схід, що тільки знає жувати історію
З ледачими снами
І порожніми забобонами
Та шукати еталон героїзму
В Абу Зайді-ль-Гілялі.

переклад: ukranistani